Хунзи – народ, що не відає хвороб

Є на Землі дивовижне плем’я, члени якого не знають ніяких хвороб.
Вони живуть у дуже суворих умовах на півночі Індії, в штаті Джамму і Кашмір, на березі річки Хунза, за 100 км від найпівнічнішого міста Індії Гілгіта, і називають себе хунзакутами.
Уперше про них розповів англійський військовий лікар Мак Каррісон, який на початку минулого століття 14 років лікував хворих у цьому забутому Богом районі. Всі племена, які там живуть, мають жахливе здоров’я – туберкульоз, тиф, діабет, базедова хвороба, спадковий кретинізм, чума, холера, сифіліс … Цей перелік можна продовжувати.
Але за весь час роботи Мак Каррісон не зустрів жодного хворого хунзакута. Навіть під час страшних епідемій вони залишалися здоровими. У 1963 році хунзакутів відвідала французька медична експедиція, під керівництвом доктора Бельвефе. Вона підтвердила всі спостереження Мак Каррісона.
З дозволу вождя цього племені французи провели перепис населення, що виявилося не так уже й важко, їх було всього близько 20 000, а відомості про народження безстроково зберігаються в мечеті. Перепис показав, що середня тривалість життя у хунзакутів – 120 років, удвічі більше, ніж у нас!
А ось ще два цікаві повідомлення з різних джерел.
У серпні 1977 р. інформаційне агентство Франс Прес повідомило з Парижа з Міжнародного ракового конгресу таке: «Згідно з даними геоканцерологіі (науки, що вивчає захворюваність на рак у різних частинах земної кулі), повна відсутність ракових захворювань спостерігається лише серед народності хунза, що живе в Північних Гімалаях …
Для всіх інших районів земної кулі зараз характерне підвищення рівня захворюваності на рак».
У квітні 1984 р. газета «Ейшауік», яка виходить у Гонконзі, розповіла про такий дивовижний випадок: «Коли Саїд Абдул Мабуд прибув до лондонського аеропорту Хітроу, він приголомшив працівників імміграційної служби, пред’явивши паспорт, де датою народження значився 1823 рік. За документами виходило, що сивобородому старцю минуло 160 років.
Мулла Амір Султан Малік, який супроводжував Мабуда заявив, що його підопічного вважають святим у рідній місцевості Хунза, що славиться своїми довгожителями. У Мабуда відмінне здоров’я і здоровий глузд, він добре пам’ятає події починаючи з 1850 року».
Хунзакути живуть і більше 160 років, а 120 років – лише середня тривалість їх життя. У чому причина «дива»? Оскільки це не одна унікальна людина, а цілий народ, близько 20 000, має фантастичне здоров’я і довголіття. У чому ж причина такого чуда?
Земля, вода, повітря, клімат такі ж, як у рясно хворіють сусідів, але …
Усі європейські спостерігачі зазначали, що єдина відмінність хунзакутів від сусідів – їх раціон.
Пізніше подібні публікації про людей племені Хунза зустрічалися ще не раз, і майже скрізь зазначалося, що феномен їхнього здоров’я і фізичного, і духовного можна пояснити тільки особливостями їх живлення.
Основа їх раціону – пшеничні коржики з цілісної муки і фрукти, в основному абрикоси. Всю зиму і весну вони до цього нічого не додають, так як і додавати нічого. Кілька жмень пшеничних зерен і урюку – вся добова їжа.
В інший час року додаються інші фрукти, овочі і ягоди в сирому вигляді, без кулінарної обробки. Найбільш корисними продуктами для нас є цілісні зерна (пшениці, жита, вівса, ячменю, кукурудзи, гречки, рису, проса, гороху, сочевиці) і горіхи.
Хунзакутські жінки розтирають пшеничні зерна в кам’яних ступках на борошно і без дріжджів заливають їх водою, а з отриманого тесту готують коржі на зразок млинчиків і висушують їх на стінках своїх будинків.

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *