Одна дівчинка не любила свого батька …

Ні, спочатку любила, поки була маленька. Він няньчився з нею, купував подарунки, грався з нею, сидів поруч із її ліжком, коли вона хворіла, співав пісень і розповідав казки. Засинав, плутав слова, вона запитувала: а що далі? І тато розповідав далі, аж поки вона не засинала …
А вранці він ішов на роботу. Він був простим теслею. Потім дівчинка зрозуміла, що «тесля» – це ніби «гноєвоз», вибачте за грубість. Вульгарність і грубість – це доля всіх теслярів.
Так говорила бабуся, мамина мама. І мама підтакувала. Вони обидві бідкалися, що освічена мама зробила помилку, вийшовши за цього дурника. За плебея. За хама. Хоча тато ніколи нікому не хамив.
Але посміхався занадто часто; точно як дурник. І вдягався погано; в немодне і старе.
Він увесь час працював: копав город, будував баню, город садив. Головне, завжди комусь допомагав і знову копав, садив, стругав. Простак у лахмітті. Дівчинка стала соромитися тата.
А потім узагалі зненавиділа. За те, що він – невдаха. Він не може гідно утримувати маму. І дочку теж. Тому в дівчинки немає елегантних речей, так бабуся говорила. І всі над татом сміються і пальцем показують.
Одного разу тато зайшов за дівчинкою на дискотеку; він хвилювався. Їй років 15-ть було, час пізній, але батько не лаявся. І в клубі під музику теж станцював, посміхаючись при цьому добродушно. Безглуздо стрибав під музику, простіше кажучи.
Дівчинці здалося, що подруги дивляться з презирством на її батька. Їй було соромно за його “дурний” танець …
Потім вона поїхала в місто і вступила до інституту. Батько посилав їй гроші; він влаштувався на другу роботу, сторожем. У селищі важко знайти роботу. Ось мама і не працювала, вона ж архітектором була. Освічена і вихована.
Дівчинка познайомилася з хорошим юнаком і зібралася заміж. А тато раптом помер – серце не витримало. Для неї це було страшним ударом, але в глибині душі дівчинка думала; як би вона познайомила тата-тесляра з батьками чоловіка? Вони ж освічені люди! Може, так доля розпорядилася?
Але через багато років зазнавши чимало поневірянь, сива дівчинка раптом заридала так страшно. Самотнім вечором у порожній квартирі. Вона раптом зрозуміла, що все життя її любив тільки тато. Вайлуватий, з широкою беззахисною посмішкою, з кучерявим волоссям і круглими хлопчачими очима, абсолютно дитячими.
У «робі» й у кедах на босу ногу, з натрудженими руками, схожими на клешні. Жебрак-халамидник, тесля, який її любив понад усе на світі. І все для неї робив. І розгублено кліпав очима, коли вона злилася і говорила йому жорстокі слова. Такі як дурник. А більше ніхто її так не любив. Так склалося життя. Все минуло, і не залишилося навіть яскравих спогадів. Тільки про тата. Якого вона любила; потім – соромилася, а потім – ненавиділа, як ненавидять підлітки іноді …
Можливо, ті, кого ми соромимося або соромилися, – вони і любили. Ось ці простаки, невдахи, нездари, дурники, яких соромно добрим людям показати?
Тільки добрі люди – не такі вже добрі. А ті, хто були добрі для нас, – іноді їх уже немає …
Автор Анна Кірьянова

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *