Синдром “відкладеного життя” або чому не слід усе відкладати на потому

“Нещодавно перечитала роман Наріне Абгарян «З неба впали три яблука». До глибини душі вразила історія чоловіка, який купив на ринку черевики. Він хотів одразу ж перевзутися, але дружина стала в позу: «Мовляв, не вигадуй. Надінеш на недільну службу». Старий дуже образився, а дружина з жаром доводила, що є повсякденний одяг, а є святковий.
Люди похилого віку повернулися додому і, поки розігрівався наваристий обід, він приліг відпочити і… помер. Вона його поховала, але в труну черевики не поклала. Ще чого? Вони ж зовсім нові.
Тільки небіжчик «став приходити» щоночі і докоряти їй за жадібність. Довелося чекати смерті чергової довгожительки, щоб взути її у туфлі сорок п’ятого розміру.

Один знайомий з гіркотою розповідав, як свого часу образився на бабусю. Він, семирічний хлопчик, приїхав до неї погостювати на весняні канікули і попросив відкрити яблучне варення. А бабусч не дозволила. Адже приберегла його для яблучного штруделя, який збиралася спекти на Трійцю. Хлопчик спершу вмовляв, а потім розплакався і по рейках пішов додому, щастя, що жив у сусідньому селі. Бабуся не дожила до Трійці лише два тижні, а банку варення під шумок украв хтось із сусідів, прихопивши ще й вудочки, і бочку для засолювання огірків.

У троюрідної тітки в комоді лежить класна картата спідниця, припасена на смерть. – Вона вам подобається? – Дуже. – Так носіть. – Настане час. З властивим мені запалом намагаюся довести, що неможливо отримати задоволення від спідниці, в якій нестимуть вас на кладовище, а ось причепуритися, коли йтимете за хлібом – саме те. Вона розуміюче посміхається і каже, що я ще не нюхала життя.

Мої батьки вже кілька років відмовляються їхати в санаторій. Хворіють, п’ють літрами нурофен, але пройти курс лікування і прийняти радонові ванни – ніяк не зберуться. Тато мотивує це тим, що в країні йде війна і йому соромно займатися своїм здоров’ям, коли на сході гинуть люди.

Подруга іноді згадує горезвісну банку шпротів. Мати дістала її за якоїсь мега привабливою ціною і приховала на свято, не глянувши на термін придатності. А коли час «X» настав, і на тарілці вже лежав зарум’янений батон, змащений майонезом, скибочки маринованого огірка і гілочки свіжого кропу, шпроти… виявилися зіпсованими.

Синдром відкладеного життя дуже зручний. У нього можна загорнутися, як у кокон і виправдати всі свої страхи і лінькуватість. Небажання діяти і приймати рішення. Ось підростуть діти, настане літо, вечір п’ятниці, Пасха … Краще з понеділка, з першого вересня, після відпустки або коли закінчиться війна.
З самого ранку ми чекаємо вечора. Увечері – нового ранку. Ми залишаємо на потім красиві скатертини, хороші слова, думки і мрії. Кращу роботу і кращий шматок.
Очікуємо слушної нагоди, відповідного моменту, першого дня місяця. Відкладаємо молодість на старість, забуваючи, що життя – це те, що відбувається виключно зараз”.
Ірина Говоруха

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *