“Ну і що, що позбавлена батьківськuх прав? За те я сuнівськuх не позбавленuй!” – так народжується велика людина…

Він виміняв телефон на подарунок для мами, втік з інтернату, щоб привітати неньку, але коли дістався до рідного дому, ледь стримав сльози.

Макс досить дивно поводиться. Ось уже більше тижня він поринув у свої думки і на розпитування Юлі просто не реагує. 
В інтернаті не прийнято лізти один одному в душу, але ж Максим – найкращий друг! Дівчина потайки спостерігала за товаришем. Учора він перемовлявся з якимись незнайомими хлопцями у дворі. Тривожні думки не покидали голову дівчини. Аби лише нікуди не вліз. Можливо, він вирішив утекти? 
З інтернату дуже часто хтось тікає й пізніше їх приводять з поліції. Але Саша не такий! Він би сказав їй. 
Ще вона бачила, як він тим самим хлопцям віддав свій телефон, що ледь випросив у тітки минулого року на день народження. Серце дівчини стискалося від поганих передчуттів, але все, що вона могла – просто спостерігати. 
Максим давно зауважив, що непомітно вибратися з інтернату можна саме в цей час. Правда, у так званий батьківський день, справжні батьки в дитбудинок приходять рідко. Хіба що до малого Ярика приїжджають іноді мама з татом на “Мерседесі”. Привозять дорогі подарунки, іграшки, цукерки і новий одяг. Хлопчик потім ще довго роздаровує ці речі інтернатським, але ніхто не заздрить хлопцеві, який виявився непотрібним найріднішим людям у світі. 
Саме сьогодні Макс зробить задумане! Юля про щось здогадується, але він не хоче її втягувати. Це може бути небезпечно. 
Після сніданку почнуть приїжджати родичі, і ніхто не помітить його відсутності. Напевно, навіть до вечора. Хлопець прокрався до діри в паркані, виповз на вузьку дорогу, але не пішов по ній, а обігнув чиїсь городи і ледь помітною стежкою попрямував до автобусної зупинки. 
– Котра зараз година? 
Рука за звичкою ковзнула в кишеню, але замість найкращого в світі телефону натрапила на той самий згорток. На мить Максима охопив сум, але хлопець рішуче прогнав цю думку. 
Треба поспішати! 
– Куди це ти? А як же я? Невже не міг хоча б попрощатися? – від несподіванки Макс застиг на місці і здивовано глянув на захекану Юлю. Дівчина тремтіла і ледь не плакала. 
– Це не те, про що ти думаєш, – відповів хлопець збентежено. 
– А що мені думати? Я бачила, як ти продав подарунок тітки! І як розмовляв з тими хлопцями! Ти хочеш мене залишити тут саму? – вигукнула Юля. 
У її очах читався відчай і Максим зрозумів, що треба було розповісти їй все одразу. 
– Я не продав, а виміняв! Сьогодні у моєї мами день народження! Сорок років. Глянь! – Максим витяг з кишені невелику коробку, в якій лежали масивні срібні сережки. 
– Яка краса! Ти їдеш до мами на день народження? Я думала ти просто вирішив утекти! Візьми мене з собою! – вигукнула Юля, переводячи погляд з пакунка на хлопця, який завжди був поруч. Вона навіть не подумала, що їй може влетіти так само, як і йому, якщо їхнє зникнення помітять. Вони завжди все робили разом і тепер Юля теж не збиралася лишатися осторонь. 
До обласного центру їхали довго, і Максим, насупившись, мовчав, спостерігаючи, як залишаються позаду дерева та будинки. Дівчина теж притихла. 
По приїзді трохи поблукали, поки знайшли потрібну квартиру. Все-таки, він дуже давно тут не був. Аби лише була вдома… 
– Мамо! – Максим заглянув у відчинені двері. 
– Свєт!.. Прокидайся. До тебе гості – роздався п’яний чоловічий голос. 
– Не забув синок про ювілей! Ма, прийди в себе! – весела компанія кричала навколо жінки. Хтось трясонув Світлану за плече. 
– Ой, який подарунок! – ніяк не міг заспокоїтися якийсь жвавий чоловік з надкушеним буmербродом у руці. – За це в ломбарді можуть пристойно дати! 
– Заткнись, Миколо! – відгукнулася нарешmі іменинниця і підняла хмільні очі на гостей. 
– Мамо, з Днем народження! – затинаючись, випалив Максим. – Не треба в ломбард! Ти потерпи, ще трохи залишилося. Я заберу тебе звідси. 
Щось стисло горло хлопцеві і він більше нічого не міг сказаmи. Йому було безмежно боляче дивитись на це все. Він хотів подарувати їй краще життя. Мати, тим часом, тремтячими пальцями вдягнула сережки й, усміхнувшись, обійняла сина. Різкий запах алкоголю вдарив йому в лице, але Максим не звернув на це уваги. Він так за нею сумував. 
– Випийте з подругою за моє здоров’я! – випустивши сина, запропонувала Світлана і сама потягнулась до чарки. Юля взяла Максима за руку. 
– Ми поспішаємо, до вечора треба встигнути назад. Підемо, Максе, – тремтячим голосом відгукнулася дівчина. 
Їх навіть не зупиняли. Компанія продовжила святкування і не звернула жодної уваги на те, що вони пішли… 
– Ох, і отримаємо ж ми в інтернаті! – оговтався нарешті Максим. 
– Може й не отримаємо. Нас не так вже й довго не було. Тим більше, якщо Ярикові батьки приїхали, то директорка точно крутиться біля них, щоб знову випросити грошей. Давай купимо в дорогу бубликів, я так зголодніла! – Юля, як могла, відволікала хлопця від невеселих думок. 
Нарешті Максим обізвався: 
– Ти не думай… Вона хороша. Просто після смерті батька спилaся. Ну і що, що позбавлена батьківських прав? За те я синівських не позбавлений! Закінчу школу, піду працювати. Вчитися далі можна й заочно. Я її вилiкую, витягну з того болота. Спробую квартиру в кредит узяти. І без тебе, Юлю, я теж нікуди. – Максим сильніше сmиснув тонку долоньку дівчини. Вони так і не розімкнули рук, відколи вийшли з квартири. 
– А я, – Юля від хвилювання не знала, що сказати, адже до цього вона навіть думати про таке боялася, – все вдома робитиму і їсти вам готуватиму, і вчитися піду. Я буду любити твою маму… Вони сіли в автобус і повільно поїхали назад в інтернат. І всю дорогу їли бублики, і фантазували про своє майбутнє.

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *