Про справжню любов та підтримку

Черчілль прожив з дружиною Клементиною 57 років. Він її любив. Любив дуже. Він був важкою людиною; непросто з ним було жити. Він курив сигари в ліжку, пропалював свою піжаму і простирадла. Він випивав, на жаль. Навіть пив, я б сказав. Він переживав злети і падіння, він боровся, падав і піднімався. Він бував нестерпний у спілкуванні, а іноді навіть не чув, що йому кажуть – фізично не чув. Чув лише себе. Він був не дуже то й гарний і спортом не займався. Але він любив свою дружину безмірно і жити без неї не міг. Хоча й її іноді не чув і не слухав.
І Клементина знайшла вихід: вона не стала кричати і сперечатися. Вона почала писати чоловікові повідомлення. Листи. В яких з любов’ю його просила, поправляла, підтримувала або схиляла до того чи іншого правильному вчинку. Іноді вона ставила сердечко в кінці свого послання…
Черчілль читав. І змінювався на краще. Ці листи-повідомлення дуже його підтримували. І таким способом дружина уникала скандалів і суперечок. Вони ніколи не сварилися. І він ніколи дружині не зраджував, хоча до шлюбу був любителем дівчат і дам. Він, розумієте, любив її 57 років. А потім помер від старості. І Клементина залишилася одна. Їй не стало чого жити – вона лише й говорила, що хоче до свого улюбленого чоловіка. Що жити їй нема чого і навыіщо. І ось вона стала перебирати його рукописи. І погляд її впав на слова, написані його рукою – і вона зрозуміла, що вони написані особисто для неї. Це відповідь на її думки, на її тугу і біль втрати. Він навіть з того світу підтримав її і вселив силу жити. Так вона сприйняла ці слова, які ніби заново прочитала. Це була відповідь на її уявні питання: “що робити і навіщо жити далі?”.
Вона почула голос коханого чоловіка через літери: «Ніколи не здавайтеся – ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у величезному, ні в мізерному, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі і здоровому глузду. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся очевидному переважанні сили вашого супротивника». І вона не здалася.
Привела в порядок всі його папери і видала всю його спадщину. А потім тихо пішла до нього, виконавши свою роботу. До того, кого так любила. І хто після смерті відповів їй і підтримав. І пояснив, як треба жити далі …

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *