Київ, якого немає: зруйновані мости столиці

Київ завжди був красивим прогресивним містом. Але незважаючи на те, що життя киян багато в чому залежало від головної його артерії – річки Дніпро, довгий час у місті не було капітальних мостів.
До середини ХІХ ст. з лівого берега в місто можна було дістатися лише через Наводний міст Печерського монастиря або поромні переправи. На той час їх було чотири: Подільська, Спаська, Наводницька і Либідська.
Одне з найзнаиміших міст імперії просто не могло дозволити собі і далі обходитися переправами, вік яких вимірювався, ймовірно, десятком століть. І градоначальники разом з керівництвом країни це прекрасно розуміли.
Миколаївський ланцюговий міст
Ланговий мМиМиМиУ середині 40-х років XIX ст. британський інженер Чарльз Віньоль і його місцеві колеги П. Мельников і С. Кербедза розробили план будівництва першого в Києві капітального Миколаївського ланцюгового мосту. Добро на здійснення робіт дав сам імператор Микола І, на честь якого конструкція і отримала назву.
30 серпня 1848 р. у фундамент майбутнього моста заклали перший камінь.
Усі металеві балки для будівництва були виготовлені в англійському Бірмінгемі. Звідти їх через Ліверпуль на 16 судах доставили в Одесу, а потім доправили до Києва на волах.
Споруда була унікальною: перший у світі шестіпролітний міст через водойму таких розмірів! Побудований в стилі англійської готики, він став візитною карткою міста. Облицьовані гранітом «бики», що служили опорами, і напівкруглі увінчані вежами арки, крізь які проходили залізні ланки ланцюгів, просто не могли залишити байдужим людини того часу.
Дорожнє покриття було повністю дерев’яним, однак це не завадило градоначальникам вимагати плату за проїзд. Кожен однокінний екіпаж мав заплатити за перетин річки 20 копійок, двокінний – удвічі більше.
Історія Миколаївського ланцюгового мосту закінчилася сумно: в 1920 році його підірвали польські військові під час відступу з Києва.
У результаті підриву дорожнє полотно Миколаївського моста було зруйновано, а ланцюги, що впали в Дніпро, потягнули слідом за собою всю конструкцію.
Після захоплення Києва більшовиками в 1921 році загін Наркома шляхів сполучення підірвав залишки споруди, які заважали навігації по річці.
Міст імені Євгенії Бош
Цього ж року підняли питання про реконструкцію моста. Влада вирішила не відновлювати стару конструкцію, а відбудувати верхню частину моста заново, зберігши вцілілі опори.
У січні 1924 р. Євген Патон подав на розгляд свій проект капітальної реконструкції. Оскільки мостобудівна наука на той момент довела ненадійність багатопролітних ланцюгових мостів, конструкцію вирішили зробити цілком і повністю із заліза.
Наступного року на травневі свята міст імені Євгенії Бош, названий так на честь першого керівника Народного секретаріату Радянської України, відкрили для користування. Він стояв вище над водою, ніж його попередник, а кривизна конструкції забезпечувала стабільну фіксацію споруди, убезпечивши її від загроз неспокійного русла Дніпра.
Через 16 років після відкриття в Київ прийшла Друга світова війна, й історія повторилася. Знову військові дії, знову відступ армій, знову вибухівка. 19 вересня 1941 р. Радянська армія, відступаючи з міста, підірвала шлях через Дніпро. Опори простояли ще близько двадцяти років, поки в шістдесятих роках їх не знесли остаточно заради установки поруч київського Моста метро. До слова, навесні 2010 року Дніпро опустився до рівня, що дозволяє розглянути залишки фундаменту декількох опор колишнього моста імені Бош.
Міст імені Є. Бош після руйнування, 1941 р. 
Міст імені Струве
Ближче до кінця XIX ст. Києву знадобилася залізнична переправа через Дніпро, адже інфраструктура розвивалася, а можливості потрапити в місто з лівого берега на поїзді не було.
У 1868 році під керівництвом інженера Аманда Струве в Києві починається будівництво першого моста, цілком створеного із залізних конструкцій. Будівництво тривало два роки, в 1870 році одноколійну конструкцію освятили.Міст імені Струве, 1870 г. (Фото: myslenedrevo.cНа момент запуску залізничного сполучення між двома берегами Дніпра міст вважався найдовшим у Європі (близько одного кілометра). Він мав 11 опор і 12 прольотів. Робоча назва моста – Дніпровський на Києво-Курській залізниці, в народі ж його охрестили Дарницьким і мостом Струве.
Вперше міст підірвали поляки під час відступу в 1920 р. за компанію з Миколаївським ланцюговим мостом. Пізніше цей же міст підривала Радянська армія і німці.
Міст імені Струве, 1941 р.
За кілька тижнів на місці моста спорудили тимчасовий залізничний міст, а в 1949 р. поряд із залишками опор моста імені Струве (які можна спостерігати і нині) відкрили двоколійний арочний Багатопрогоновий Дарницький залізничний міст.
Київ змінювався з роками, владою і війнами. Щось руйнувалося, щось будувалося, а щось назавжди залишали в руїнах.
Русанівський міст
РусанівськийЗведення Миколаївського ланцюгового мосту, який з’єднував місто з островом (нині це Гідропарк), не мало б жодного сенсу, якби протилежна частина острова не була з’єднана з лівим берегом Дніпра.
З 1848 по 1853 рік місто і Микільську слобідку зв’язали чотирма дерев’яними мостами. Повністю проблеми вони не вирішували в зв’язку з регулярними руйнуваннями, так що в 1902 р. інженер Микола Аполлонович Белелюбський надав проект нового Русанівського моста, який затвердили в наступному році.Здати конструкцію в експлуатацію планували в 1905 році, але через революцію її відкрили лише в кінці 1906 року. Опори, які тримали дерев’яне полотно, звели з каменю, арки зробили залізними.
Русанівський міст. (Фото: gorДвопрогінний міст довжиною близько 200 м. одразу став родзинкою міста. У народі його називали «мостом поцілунків і крадіжок». Мабуть, міст облюбували для прогулянок парочки і злодюжки, які користувалися їх романтичним настроями.
У 1908 р. дерев’яне покриття постраждало під час пожежі, але завдяки щедрому фінансуванню протягом декількох тижнів було відновлене. У 1912 році тут було запущено бензотрамвай на Дарницю.
Кінець історії Русанівського моста теж пов’язаний з Другою світовою війною: під час боїв за Київ у 1943 р. німці його підірвали. Війна відступила з міста, але конструкцію вирішили не відновлювати. У 1945 р. міст остаточно демонтували.
Своєрідна реінкарнація Русанівського моста – Міст метро, ​​який розташувався паралельно до колишнього Миколаївського ланцюгового і продовжився приблизно по лінії Русанівського моста.
Наводницький міст
Ще в 1713 році приблизно на тому ж місці, де нині стоїть міст імені Патона, городяни почали зводити Наводницький міст, який розбирали на час льодоходу.
У 1744 р. через Дніпро протягнули дерев’яне полотно, яке належало Києво-Печерській лаврі. Через 170 років, під час Першої світової війни, тут був споруджений стратегічний військовий міст, який прожив п’ять років: у 1920 р. його зруйнували польські війська, що відступали.
Незабаром стратегічну спорудувідновили, і лише в 1937 р. за проектом інженера Вахуркіна і архітектора Яковлєва його почали замінювати шляхом будівництва металевого моста на кесонній основі. На момент початку Другої світової війни будівництво не закінчили, а незабаром радянські солдати підпалили конструкцію.Однак бики мосту збереглися, і німецьке командування вирішило зайнятися його відновленням. Уже в 1942 р. рейхсміністр Розенберг в’їжджав у місто мостом імені фон Рейхенау. Але довго проіснувати йому теж не судилося: в 1943 р. під час битви за Київ його було знищено. Залишки опор розібрали після будівлі поряд мосту імені Патона в 1953 р.
Незважаючи на те, що більшість жителів столиці звиклися з ними, київські мости – це візитна картка міста, його історія і генетична пам’ять. Якби не війни, можливо, Київ сьогодні мав би зовсім інший вигляд, а жителі неспішно гуляли б старовинними унікальним мостам. Але історія пішла так. Нам же залишається лише уявляти собі, яким було б місто, якби доля склалася інакше.

Микита Гладченко

Джерело

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *