Олександр Пономарів: Про українські імена та прізвища

Система українських особових імен складалася впродовж багатьох століть. Тепер вона вбирає в себе деякі дохристиянські імена, спочатку заборонені після запровадження християнства, а згодом канонізовані (Людмила, Світлана, Любомир, Святослав, Ярослав тощо). Проте більшість наших особових імен є іншомовного походження. Вони прийшли до нас із прийняттям християнства в Х ст. і сягають кількох етимологічних джерел: грецького (Агатангел, Андрій, Василь, Дмитро, Євген, Леонід, Макар, Олександр, Олексій, Степан, Агата, Анастасія, Галина, Оксана, Олена, Пелагія, Раїса, Текля, Тетяна тощо), латинського (Валентин, Валерій, Віктор, Сергій, Максим, Марина, Мокрина, Мотря, Наталя й под.), гебрайського (Адам, Гаврило, Данило, Іван, Михайло, Яків, Ада, Аза, Ганна, Марія, Сусана та ін.), скандинавського (Ігор, Олег, Ольга, Оскольд або Аскольд). Частина сучасних українських імен є кальками з грецькихБогдан (гр. Theodotos), Богодар (гр. Teodoros), Віра (гр. Pistis), Любов (гр. Charis), Надія (гр. Elpis). Без перекладу лишилася Софія (гр. Sophia «мудрість»). Імена, як і прізвища, є частиною лексичного складу мови. Упродовж кількасотлітньої розкиданості нашого народу по різних державах українські прізвища зазнавали російщення, полонізації, мадяризації та іншої денаціоналізації, тобто втрати національного обличчя. Особливо інтенсивним цей процес був у Московській імперії до- і пожовтневих часів. Серед численних указів, циркулярів, ухвал про заборону української мови був і указ царя Олександра ІІІ 1888 року про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. В Українській РСР, яка мала багато формальних ознак держави, топоніми, гідроніми та інші оніми були приведені у відповідність до законів української мови. Те саме відбулося з українськими іменами й прізвищами. У більшості установ, де записували акти цивільного стану, були освічені працівники, які оформляли документи відповідно до правил української мови й правопису. Багато видань витримав академічний «Словник власних імен людей» Лариси Скрипник та Ніни Дзятківської. Завдяки цьому словникові ми не мали жодних Півоварів, Лєвченків, Лєсніченків, Мірошніченків, Стадніченків, Бєліків, Сєріків та інших покручів, бо були нормальні Пивовари, Левченки, Лісниченки, Мірошниченки, Стадниченки, Білики, Сірики тощо. У незалежній Україні ця справа пішла самопливом. У нас тепер замість пристосованих до фонетико-морфологічних законів української мови християнських імен Ганна, Олена, Христина, Марина, Катерина, Артем, Євген, Данило, Кирило, Пилип дітей називають Анна, Альона, Крістіна, Маріна, Артьом, Євгеній, Даніїл, Кіріл, Філіп. Одну дівчинку навіть записали Єкатеріна, а другу Лєна.

Олександр Пономарів, доктор філологічних наук, професор

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *