Коли зламаний ліфт стає у пригоді закоханим…

Давненько це було, ще в часи моєї студентської юності. Упадав я за однією юною дівчиною, все як належить, погуляти — чмoкнути, до дому провести… І ось якось провожаючи її додому до дверей (ледь на останній трамвай поспіваю), сів я у ліфт, та й застряв у нім. Ну, спочатку почав викликати диспетчера, потом кулаком став стукати в двері, далі ногою. Врешті вилізла якась стара баба, накричала на мене, що «чого це я серед ночі шумлю», але ліфтера викликав. Врешті, години через три визволили мене звідти. А діватися мені немає куди, позвонив я своїй дівчині.
Відчиняє її мама:
— Ой-ой, ну куди ж ви підете, давайте я вам у гостьовій кімнаті на дивані постелю …
А через мамині плечі «моє сонечко» заглядує, в одной сорочечці і обличчя у неї хитре-прехитре. Ну, постелили мені, минуло хвилин так з 20, і тут вона з’являється, шмиг до мене у ліжко з фразою:
— А здорово ти про ліфт придумав …

Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *