Як вимiряти грiх та чому варто частіше сповiдатися

Перед Великоднем до священикiв — довжелезнi черги людей, якi хочуть висповiдатися. Церква каже, що обов’язок християнина — бодай раз на рiк приступити до сповiдi та визнати свої грiхи.
— Чи звернули ви увагу на слово «бодай»? — каже Зiновiй Павлиш, священик храму Рiздва Пресвятої Богородицi УГКЦ.
— Церква змушена була запровадити цю заповiдь, бо люди роками не сповiдалися i не причащалися. Але людина, живучи в цьому свiтi, не може не згрiшити. Якщо вона не згрiшить дiлом, то може згрiшити словом, думкою, поглядом. Тому i є потреба сповiдатися частiше. Не один раз на рiк. Уявiть собi людину, яка вмивається раз на рiк. Вона буде схожа навiть не на обшарпаного волоцюгу — бруд з її тiла можна буде хiба зiшкрябувати. А якщо вона раз на рiк сповiдається, то уявiть, що дiється в її душi, скiльки там за рiк назбиралося духовного бруду.
— Що дає нам сповiдь?
— Найперше — Божу благодать, освячуючу ласку. Людина знову стає дитиною Божою та наслiдником Царства Божого. Крiм того, Свята сповiдь прощає вину, вiчну кару i якщо не всю, то частину кари дочасної, а також повертає людинi всi заслуги, якi вона мала до того, як вчинила тяжкий грiх. Свята сповiдь вливає в нашу душу життєдайну силу, скрiплює волю, виробляє характер, лiкує душевнi рани. Господь Бог хоче поєднатися з нами, дарувати ласки нам, нашим дiтям, внукам, у роботi, в життi. Але якщо ми не йдемо до сповiдi та причастя, то й позбавляємо себе цього.
— Чи обов’язково щоразу перед причастям сповiдатися?
— Так. Виняток є лише для тих, хто практикує щомiсячну сповiдь i протягом мiсяця не вчинив тяжкого грiха. Бо тiльки тяжкий грiх позбавляє нас синiвства Божого та закриває дверi до Царства Небесного. Важливо чiтко розумiти рiзницю мiж легким i важким грiхом. Бо судитиме нас Господь Бог за нашим сприйняттям грiхiв. Якщо ми вважали їх важкими, то й зарахуються вони нам як важкi.
— А як знати, тяжкий грiх чи нi?
— При вчиненнi тяжкого грiха обов’язково є три чинники: повна свiдомiсть, повна добровiльнiсть та тяжкий наслiдок. Вiдсутнiсть одного з цих трьох чинникiв свiдчить про легкий грiх. Коли людина знає, що переступ однiєї з десяти Божих заповiдей є тяжким грiхом, але переступає її — це тяжкий грiх. А коли вона до кiнця не усвiдомлює, що робить, тодi її грiх легкий. Але вiн може бути й тяжким, якщо людина не проявляє жодного бажання зрозумiти, оцiнити та усунути сумнiви щодо розумiння сутностi грiха. Тобто там, де є лiнивство, байдужiсть та легковажнiсть, завжди буде важкий грiх. Повна добровiльнiсть — насамперед вiдсутнiсть будь-якого насильства, коли залежить вiд нашого особистого рiшення — робити зло чи добро. А щодо наслiдкiв, то чим вони тяжчi, то тяжчий грiх, а вiдтак, i кара.
— Нерiдко можна почути: «Ой, грiшу. Але нiчого, висповiдаюсь!» Так можна?
— Бог прощає тiльки тодi, коли людина правдиво визнає, щиро жалкує та дає обiцянку виправитися, а не вiдбуває «повиннiсть». Також часто люди кажуть, що вiрять i люблять Бога, що Вiн у них у серцi. Але це має бути доведено нашими дiлами. Правдива i щира любов — старанне виконання Божої волi, вираженої у десяти Божих заповiдях, молитвах, частiй сповiдi з причастям, читаннi Святого Письма.
— Грiх починається з думки. А як боротися з грiшними думками?
— Кожна людина мусить шукати свої способи: одному досить помолитися, другому — взятися до працi, яка потребує особливої зосередженостi. Тобто потрiбно робити все можливе, щоб позбутися цiєї грiшної думки. Бо легше загасити маленьку iскру, нiж згодом цiлу пожежу.

Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *