Олеський замок, Україна

Понад шість століть пройшло з того часу, коли постав на високому пагорбі Олеський замок. Сталося це у важкий період розпаду Київської Русі на окремі удільні князівства і захоплення її території зовнішніми ворогами.

olesky_zamok1

У 1223 році військо Чінгісхана розгромило об’єднані руські дружини на річці Калці. Ця подія символізувала завершення періоду могутності Київської держави. Руйнуючи і спалюючи поселення, татаро-монгольські орди докотилися до західних рубежів Київської Русі. У 1241 році загони Батия знищили місто Плісненськ, що за 10 кілометрів від Олеська. Ймовірно, саме плісненські втікачі й заклали на підвищенні серед мочарів городище, на місці якого згодом постала фортеця.
Слідом за татаро-монголами на ці землі прийшли інші загарбники: литовці, угорці, поляки. В середині XIV століття литовські феодали захопили чернигово-сіверські землі, Київщину, частину Поділля та Волині. Під владу Польщі потрапили Галичина і Західна Волинь, Буковина відійшла Молдавському князівству, а Закарпаття захопили угорці. Саме в цей час важких випробувань на кордоні Литви і Польщі з’явився Олеський замок.olesky_zamok

Перша письмова згадка про Олеський замок датується 1327 роком, коли він перейшов у володіння Юрія — сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії. Юрія запросили бояри на галицько-волинський князівський престол після того, як згас рід Романовичів. Ця дата дозволяє припустити, що замок побудував один із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича — Андрій або Лев. Підвищення, на якому збудували замок, було основою укріплення. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал із частоколом, а далі — ще одна лінія оборони — вал з водяним ровом. Холм оточувала заболочена непрохідна рівнинна територія. На вершині пагорба була побудована фортечна, овальна в плані мур, близько 130 метрів по периметру.

olesky_zamok7Положення замку на кордоні Литви і Польщі зумовило постійну боротьбу за нього та часті зміни власників. З 1340 року Володар Олеській фортеці став литовський князь Любарт, а в 1366 році її відвоював польський король Казимир Великий. Згодом Казимира на польському королівському престолі змінив Людовік, який одночасно був і угорським королем. Людовик передав Олеський замок у власність Опольському князю Владиславу — останньому князю Галичини. Владислав Опольський проводив політику окатоличення галицьких земель. Він добивався від Риму права на створення окремої галицької митрополії, але, зрозумівши безперспективність своїх планів, в 1375 році передав Олеський замок, разом з Рогатином і Тустанню, у власність галицькому єпископу. olesky_zamok9Це викликало протест руського населення, яке збунтувалося, і замок на два роки (до 1377) перейшов у руки повстанців. Король приборкавши повстання розмістив у замку угорський гарнізон, що мав охороняти навколишні землі від зазіхань литовців. Литовський князь Любарт не втрачав надії повернути собі Олесько, його загони часто перевіряли міцність замкових мурів та рівень готовності гарнізонних солдат. Угорцям це дуже не подобалося, тому одразу після смерті Людовика, 1382 року за викуп вони віддали замок литовцям.

olesky_zamok6

У 1385 році Польща і Литва уклали Кревську унію — договір за яким вони об’єдналися в одну державу — Річ Посполиту. Великий князь литовський Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і став королем об’єднаної держави. Він обіцяв польським панам покатоличити Литву, а з нею і Україну, хоча сам від роду був православним.

Дуже великі зміни відбулися в Україні після Кревської унії. Вітовт і Ягайло почали ділити руські князівства, які до цього часу жили майже не відчуваючи, що вони належать до Великого князівства Литовського. Головні князі (Чернігівський, Київський, Волинський, Подільський) були скинуті — їх замінили литовські та польські намісники та урядники. Православні князі та бояри більше не мали права брати участь у політичному житті держави, чим були вкрай незадоволені. Саме тому вони підтримали Свидригайла — Ягайлового брата, який прагнув стати Великим князем Литовським й підняв повстання проти Вітовта. І саме Свидригайлу з кінця XIV століття належав Олеський замок.

olesky_zamok3Кілька десятиліть вів боротьбу Свидригайло з Вітовтом — це були і збройні повстання, і заколоти, але титул Великого князя Литовського він отримав лише в 1430 році, після смерті Вітовта. Смерть Вітовта звільнила руки Ягайлу, який відразу ж наказав приєднати галицько-волинські землі (в межах яких знаходився і Олеський замок) до Польщі. Свидригайло цього терпіти не схотів — почалася війна між Литвою і Польщею.

OLYMPUS DIGITAL CAMERAОлеський замок під час цих буремних подій залишався прикордонним форпостом Свидригайла. Майже півстоліття він був неприступним для польських магнатів.

1431 року прихильник Ягайла, князь Казимир Мазовецький із значним військом рушив на Олесько. Почалася облога, яка тривала шість тижнів. Але замок, оборону якого очолював Івашко Преслужич з Рогатина (у той час староста Олеська) так і не змогли захопити.

Після укладення перемир’я між Ягайлом та Свидригайлом (2 вересня 1431) Волинь, Галичина і Західне Поділля були остаточно приєднані до Польщі. Олеський замок офіційно залишився власністю Свидригайла та його бояр. 18 жовтня 1431 король офіційно видав Олеським боярам документи на володіння землями. Але вже 26 жовтня Олеська фортеця порушила угоду — її гарнізон напав на володіння польського судді Давидовського.

olesky_zamok5В 1432 Олеський замок після тривалої облоги був здобутий військами польського короля Владислава Варненьчика і переданий разом із навколишніми землями у вічне користування Янові з Сенна, сину Добеслава, нащадки якого почали називатись Олеськими. Так упала остання руська фортеця на галицьких землях. Почалися жорстокі утиски населення. Як символ насадження католицької релігії в кінці XV століття в Олеську звели костьол …

Після смерті Яна із Сенна, Олесько разом із замком перейшло до його сина — Петру, після нього отримали в спадок по половині його дві дочки, а з їхніми чоловіками замок перейшов до родин Каменецьких і Гербуртів. Друга половина XV — перша половина XVI століть відбилися постійними набігами татарських орд на українські (в тому числі і на галицькі) землі. У 1442 і 1453 роках Олеський замок відбивав напади, але в 1512 року не витримав облоги і був зруйнований. Його відбудували, але простояв він недовго — до 1519 року, коли татари знову з’явилися на олеських землях. Один з володарів замку, Мартин Каменецький, тоді втік, а другий, Фридерік Гербурт, разом із своїми дружинниками загинув у битві під Сокалем.

olesky_zamok4В середині XVI століття татарські набіги припинилися — життя в Олеську і окрузі дещо стабілізувалася. Почалася добудова та зміцнення Олеського замку. Усередині стін, у східній частині, побудували двоповерхове приміщення (до наших днів збереглися готичні портали й обрамлення вікон) та каплицю, в південно-східній — башти, посередині дитинця — студні. З розвитком вогнепальної зброї змінився характер укріплень. Засоби оборони винесли за стіни, вдосконалили вали, в системі яких було зведено бастіонні споруди. Замкові приміщення розширились та набули житлового характеру (раніше в межах фортеці люди жили лише під час облог) і стали переважно двоповерховими. Внутрішній простір дитинця сильно зменшилося.

У 1605 року Олеський замок з усіма навколишніми землями і маєтками перейшов в руки великого українського магната Івана Даниловича. Це був типовий представник феодальної верхівки. За придане своєї першої дружини Катерини Красицької він вирішив перебудувати Олеський замок — середньовічну фортецю перетворити в ренесансний палац. Невідомий архітектор (скоріше за все італієць Галеаццо Аппіані), який керував роботами в замку, виконав поставлену задачу. У плані залишилися переважно ті ж приміщення, але були прикрашені площі стін і веж. Для об’єднання будівель, які примикали до оборонних мурів, побудували відкриті галереї у вигляді ордерних аркад. Вікна других поверхів отримали кам’яне обрамлення, а двері — портали. Над воротами і в порталах були розміщені герби власників замку.

olesky_zamok2Іван Данилович, за часів якого Олеський замок набув майже сучасного вигляду, зробив своїм спадкоємцем сина — Станіслава. Але Станіслав недовго володів маєтками батька — в одному із зіткнень з татарами він потрапив у полон і був убитий. Інший син Даниловича, Ян, помер ще дитиною, тому замок як придане старшої дочки Марціани перейшов до Конєцпольським. У 1648 році війська Богдана Хмельницького визволили Олесько від поляків, але ненадовго.

Не минуло й року, як Конецпольський знову повернувся в замок. Його прагнення жити на широку ногу призвело до розділу маєтку між 17 кредиторами. У 1681 році Ян Собєський, в той час вже король, виплатив борги Конецпольського й став власником Олеського замку. За три роки (з 1684 по 1687) він відремонтував його і зробив своїм «камерним» замком («віллою»).

У замку побудували господарські приміщення та відновили закладений попередніми власниками парк. У 1707 році під час військового союзу Петра І з поляками в замок прийшли російські війська, які пробули в ньому п’ять років, а в 1716 король передав його своєму синові Якубу. Якуб Собеський Не пробувши власником Олеського замку і трьох років, продав його Станіславу Жевуському. Син Станіслава Жевуського, воєвода волинський Северин щедро прикрасив інтер’єри замку і перетворив споруду в розкішний палац.

XVIII століття стало періодом значних змін у замку. Велику роль у зміні інтер’єрів відіграв французький скульптор Леблан. У замку з’явилися нові каміни та печі, стіни були покриті ліпниною, монументальними розписами та штучним мармуром. Кімнати, в залежності від призначення, отримали назви: «портретна», «європейська», «віденська», «дзеркальна» і ін.

olesky_zamok8Після смерті Северина Жевуського Олеськом спочатку володів його брат Вацлав. Саме цей магнат почав період занепаду замку. Він розорив замок, вивіз всі цінності в Підгірці і пустив його «з молотка». У 1796 році замок перейшов у власність до Олександра Зелінського, а трохи пізніше до сім’ї Літинських. На початку ХІХ століття провели реконструкцію лівої частини замку. Тоді знесли завершення великої башти, і висота будівлі вирівнялася. Після цієї реконструкції почався період повільного, але впевненого руйнування будівлі. Особливо значні пошкодження воно отримало в Січень 1838 року під час землетрусу. Власники замку перестали піклуватися про його збереженні, а після того, як в одній з кімнат було знайдено скарб, і зовсім прискорили його руйнацію. Почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, знімався підлогу, розбиралися каміни. У 1875 році завалився 42 метровий замковий колодязь, яким користувалися ще з XV століття. На кінець ХІХ століття Олеський замок у перетворився на руїни.

У 1882 році Олеську фортецю викупила держава (Польща). Побутували різні думки щодо його використання: передати монастирю, зробити музеєм Яна Собєського, перетворити в інтернат для студентів учительської семінарії. Але, в силу різних причин замок так і не відреставрували, довгий час він стояв напівзруйнований, а до 1939 року тут була сільськогосподарська жіноча школа.

У 1951 році в замку стався останній великий пожежа. З 1965 року руїни замку почали облаштовувати співробітники Львівської картинної галереї. 21 грудня 1975 в замку було відкрито філію галереї.

Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *