Грузія. Життя після реформ

Прогулятися старовинними вулицями Тбілісі, випити найкращого кахетинського вина та на власні очі побачити славнозвісне “грузинське економічне диво” – хто б відмовився від такого?
Моя довгоочікувана мандрівка розпочалася з найголовнішого міста країни, її серця та  столиці – Тбілісі.
Тут мешкає близько двох мільйонів людей, тобто половина населення всієї Грузії.

Назва цього міста перекладається, як “тепле джерело”. І тут дійсно було тепло, як в прямому, так і в переносному сенсі. Ще не встигла я ступити на грузинську землю, як почула: “Слава Україні!”. Такими словами привітала мене усміхнена дівчина на паспортному контролі. “Що ж, гарний початок”, – подумала я.
На столицю Грузії нам будо відведено катастрофічно мало часу – всього півтори доби. А тут справді є на що подивитися! Тбілісі було засноване в V столітті. На долю міста випало чимало випробувань: його завойовували, руйнували та палили. Та кожен раз воно, наче повставало з попелу, відбудовувалося, розширювалося та продовжувало розвиватися.
Від своїх загарбників  – турків, арабів, османів, Тбілісі взяло найкраще, примножило на власні надбання та зберегло це все до наших днів.

EТбілісі, ріка Кура

У самому центрі грузинської столиці височіє гора Мтацмінда. Біля її підніжжя багато століть тому почали будуватися перші житлові будиночки. На цій горі знаходиться фортеця Нарікала, яку раніше називали неприступною. Але тепер потрапити до неї доволі просто. Найшвидший та найвидовищніший спосіб – нова канатна дорога, яку відкрили два роки тому. Кожна кабінка має скляну підлогу, тому цю кількахвилинну подорож кожен запам’ятає надовго.
Тож, піднявшись до Нарікали, ми всі, як один, потягнулися за фотоапаратами. Адже з цієї точки відкривається чудова панорама всього міста. І саме звідси найкраще видно, як дивно але напрочуд гармонійно поєдналися тут стара і нова архітектура, середньовічні монастирі і сучасні новобудови.
Самі грузини кажуть, що років десять тому ми б не впізнали Тбілісі. Зовнішній вигляд столиці та її інфраструктура значно покращилися: з’явилися нові дороги, фонтани та сквери, були відремонтовані старі будівлі і зведені нові, налагоджено постачання водою та електрикою.
CRW_8212-mtac-view3Сучасне Тбілісі – чисте та квітуче місто. Але, як на мене, особливо ефектно воно виглядає вночі, коли запалюються яскраві різнокольорові вогні. Тоді на пагорбі святого Іллі світиться і, наче висить у повітрі, Собор Святої Трійці, з іншого боку – фортеця Нарікала, а над річкою Курою, яку грузини називають Мктварі, мерехтить Міст Миру. Він був побудований за ініціативою Михайла Саакашвілі у 2010 році.

mist_myruМіст Миру

Власне, це великий металевий каркас, вкрий склом. Місцеві кажуть, що через своє новаторство пішохідний міст викликав неоднозначні емоції. Але згодом городяни звикли, бо з того часу у Тбілісі стало модно будувати дивні споруди. Наприклад, біля Мосту Миру у парку Ріке лежать дві величезні сріблясті труби, в яких розташовані Сучасний Культурний центр та Концертна зала.
А на іншому березі міста стоїть химерний Будинок Юстицій. Його дах збудовано у вигляді гігантських білих пелюсток, але збоку це більше схоже на гриби. Автор проекту – італійський архітектор Максіміліано Фуксас в одному з інтерв’ю і сам дивувався, що замовник погодився на такий радикальний проект.
Дебюрократизація за часів Саакашвілі призвела до того, що було скасовано пожежну інспекцію, санітарно-епідемічну службу, обов’язковий техогляд транспорту, обов’язкову сертифікацію та стандартизацію продукції.
У фантастично короткі строки, тут можна отримати весь спектр послуг: від зміни прізвища до реєстрації нерухомості. Наприклад, відкрити свій бізнес ви зможете за один день, зареєструвати автомобіль за 15 хвилин, а забрати паспорт чи свідоцтво про народження можна біля віконця “Just Drive”, навіть не виходячи з автівки.Зараз цю будівлю називають символом нової Грузії. Скляні стіни символізують прозорість та відкритість влади, а незвичні форми – нову державну філософію. У Будинку Юстицій об’єднано більш ніж 300 різноманітних сервісів.

eef357f------------Будинок Юстицій

Як живуть люди без таких, здавалося б необхідних структур? Виявляється, чудово. Не зважаючи на відміну техогляду та ліквідацію ГАІ (її замінили на дорожній патруль), кількість аварій зменшилася в півтора рази.
Адже старі бюрократичні механізми були лише джерелом корупції і не приносили ніякої користі. Тепер всі органи влади схожі на сервісні організації, що зорієнтовані на допомогу громадянам. Коли ми їхали в автобусі по трасі, стався дуже показовий випадок.
Нас наздогнав патруль з мигалками, та попередив, що у нашого транспортного засобу відпадає задній номер. Хлопці побажали нам щасливої дороги та поїхали далі, а ми  почали міркувати, чи можлива така ситуація в Україні.
Я питала у місцевих мешканців, чи не здається їм, що зі зміною влади вони зробили крок назад. Мене запевнили, що ні. Поліції й досі довіряє більш ніж 80% населення, корупції  немає, а інвестиційний клімат країни зараз один з найкращих у світі.
У рейтингу “Doing Business 2014” Грузія займає 8-ме місце з 185 (Україна знаходиться лише на 122 рядку). Звісно, в країні ще багато невирішених проблем: слабка економіка, високий рівень безробіття, низький ВВП, мізерні пенсії та багато іншого.
Все це дуже схоже на ситуацію в нашій країні, але Грузія, на відміну від нас, охоче вчиться жити правильно. Молодь тут дуже активна, працьовита та патріотична. Люди пишаються тим, що законослухняність тепер норма, а не екзотика. Без сумніву, у цієї країни велике майбутнє.
З такими думками ми залишали Тбілісі, адже на нас вже чекала Кахетія.
Та спочатку ми завітали до Мцхети, колишньої столиці Грузії. З 1994 року це місто знаходиться під захистом ЮНЕСКО, а самі грузини називають його “другим Єрусалимом”. Тут стоїть одна з головних святинь країни – монастир Светіцховелі.
Перед ним є оглядовий майданчик, звідки відкривається неймовірний пейзаж – річка Кура зливається з річкою Арагві і все це на тлі величних гір. Між іншим, саме цей момент описав Лермонтов у своїй поемі “Мцирі”.
Нас цей фантастичний краєвид теж не залишив байдужими. Ми розгорнули тут український прапор і зробили, мабуть, тисячі світлин.

Зачарована лоза

Кахетія знаходиться у східній частині країни, у долинах річок Алазані та Йорі. Цей регіон багатий на історичні пам’ятки, храми та музеї, тут фантастичні краєвиди, широкі озера, високі гори, чисте повітря, але головне надбання Кахетії – це все ж таки виноградарство.
Для грузинів вино – не просто напій, а особлива, сакральна традиція, яка пронизує всю культуру, історію й мистецтво. Навіть головна покровителька країни – свята Ніно зображена на іконах з хрестом із виноградної лози.
Грузію називають колискою вина, адже виноробство зародилося тут близько 8000 років тому. Кахетинці й досі виготовляють напій за стародавньою технологією у великих глиняних глеках – квеврі. Їх наповнюють виноградним соком і розчавленими плодами, заривають у землю та залишають бродити на довгий час.

gruzia_KahetiaКахетія. Намальований регіон Сігнагі

У минулому році цьому традиційному методу було надано статус нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
У маленькій Грузії росте понад 500 сортів винограду. Більша ж частина виноградників знаходиться в Кахетії, тому її географічна карта дуже схожа на винну карту в ресторані: Цинандалі, Мукузані, Алазанська долина.
Грузини обожнюють і поважають своє вино, вважають його дуже корисним та п’ють чи не кожного дня. Але, не дивлячись на це, напиватися тут не заведено.
У Кахетії мені розповіли легенду, яка чудово характеризує місцевих мешканців. Коли Бог роздавав землі людям, у грузинів було застілля і, поки вони святкували, вільних земель вже не залишилося. Вони спробували виправдатися перед Всевишнім: “Ми ж піднімали келихи за тебе, за любов, за мир!” Тоді Господь задумався і сказав: “Добре, раз так, я віддам вам шматочок землі, який приберіг для себе. Місце, яке за своєю красою та величчю не зрівняється ні з чим”.
Також побачили дивовижне озеро Кварелі, та чудове містечко Сігнагі, яке ще називають “містом закоханих”, адже тут можна зареєструвати свій шлюб миттєво та цілодобово. Але більшість часу у Кахетії ми все ж таки провели у виноробнях та погребах, які тут називають марані.  У Грузії дійсно люблять довгі застілля.
Їжа та напої, наче ніколи не закінчуються, а тости – це не чергова фраза перед ковтком алкоголю, а справжній процес спілкування. Але все ж таки нам вдалося побачити багато чого цікавого. Ми встигли відвідати музей Александра Чавчавадзе, монастир Ікалто – один з найдревніших у Грузії та академію, де вчився Шота Руставелі.

kwarelliОзеро Кварелі

Винний туризм – надзвичайно популярний напрямок сьогодні, бо основа сільського господарства Грузії саме виноградарство.
Цю галузь теж не оминули шокові реформи. Розпочалися вони у 2006-му році й співпали з російським ембарго на грузинську продукцію. Голова Асоціації сомельє Грузії Шалва Хецуріані жартує, що головному санітарному лікарю Росії Генадію Оніщенко треба поставити пам’ятник у Кахетії. Адже влада почала шукати нові ринки збуту та вдалася до радикальних методів задля поліпшення якості.
Був проведений облік усіх винних залишків в країні, а та продукція, яка викликала сумнів, була ліквідована. Тепер кожен виноградник має свій паспорт, що дозволяє державі контролювати кожен кілограм винограду. Крім того влада почала субсидувати виноградарство та стимулювати його шляхом розвитку туризму.
У результаті ця галузь постійно набирає обороти. За даними Національного агентства вина, в першому півріччі 2014 року експорт грузинських вин збільшився на 136 % в порівнянні з минулим роком. Лідером у списку імпортерів є Росія (66%), яка у минулому році зняла ембарго, Україна знаходиться на другому місці (25%), а замикає першу п’ятірку, як не дивно, Китай, споживаючи близько 2 мільйонів пляшок щороку.
Грузинське виноробство є дуже показовим. Ця галузь, як і багато інших в країні, максимально лібералізована. Щоб продавати вино, вам треба отримати всього одну довідку – європейський сертифікат якості.

4761BE63-BBAF-4E81-B934-BC0449442509_mw1024_n_sЕкспорт грузинських вин в 2014 року збільшився на 136 %

Ніяких ліцензій, ДСТУ та санітарно-епідемічних контролів. Але, щоб отримати цей папірець, треба подолати дві суворі перешкоди. По-перше, лабораторний аналіз. Зразки для нього обираються методом випадкової вибірки, причому з тих пляшок, які вже розлиті та готові для продажу. По-друге, прискіплива сліпа дегустація. Така система – проста й складна водночас, гарантує якість грузинських вин, незалежно від їх класу та вартості.

Якось на одній дегустації нам розповідали: “Кахетинські селяни роблять вино стародавнім методом у квеврі, не тому, що це красивий маркетинговий хід. Вони так звикли і не можуть інакше”. Те саме можна сказати про славетну грузинську гостинність.

Це не якісь там гарні манери чи якась показуха, просто тутешні мешканці не вміють інакше. Вони впевнені, що гість “від Бога”, тому куди б ви не пішли, на вас обов’язково чекатиме теплий, а головне, щирий прийом.

Наші народи завжди товаришували та симпатизували один одному, а останні політичні події ще більше нас об’єднали. Емоційні та душевні грузини дуже переймалися проблемами України, постійно питали, чим вони можуть допомогти та підтримували, як могли: співали українські пісні (у тому числі нашу народну про президента сусідньої держави), скандували: “Слава Україні!”, ходили з жовто-блакитним прапором та проголошували такі зворушливі промови, що неможливо було стримати сльози.

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *