Гра завдовжки в життя…

– А давай навипередки до гірки? – запропонував він їй, передчуваючи перемогу.
– Ні-і, – відмовилася вона. – Вихователька сказала не бігати. Попаде потім.
– Злякалася? Здаєшся? – засміявся він доволі зверхньо.
– Іще б, – фиркнула вона і рвонула з місця до гірки.
Потім вони сиділи в групі, покарані, під наглядом виховательки, дивилися у вікно, як гуляють інші, й ображалися одне на одного, і на виховательку.
– Казала тобі – попаде, – бурчала вона.
– Я б тебе перегнав обов’язково, – ображався він. – Ти нечесно побігла. Я не приготувався …
– А споримо, що я швидше за тебе читаю? – запропонував він їй.
– Ха-ха-ха, – прийняла вона парі. – Ось перевірятимуть техніку читання, і подивимося. Якщо я швидше – будеш мій портфель до дому і до школи носити весь тиждень.
– А якщо я – віддаєш мені свої яблука весь тиждень! – погодився він.
Потім він сопів по дорозі з двома ранцями і бурчав:
– Ну і що! Зате ти не запам’ятовуєш, що читаєш, і пишеш повільніше. Не віриш? …

peregonky_1– А давай пограємо, – запропонував він. – Начебто я лицар, а ти ніби дама серця.
– Дурень, – чомусь образилася вона.
– Слабо? – засміявся він. – Слабо бентежитися, побачивши мене? І дурнем не обзивати теж слабо?
– І нічого не слабо, – повелася вона. – Тоді ось що. Ти мене теж дурепою не обзиваєш і захищаєш.
– Само собою, – кивнув він. – А ти мені алгебру вирішуєш. Не лицарська це справа.
– А ти мені твори пишеш, – захихотіла вона. – Брехати і вигадувати якраз лицарська справа.
А потім він виправдовувався в телефон:
– А не треба було себе як дурепа вести. Тоді ніхто б дурепою і не назвав. Я, до речі, і вибачився відразу …
– Ти зможеш зіграти закохану в мене людину? – запитала вона.
– Запросто, – єхидно відповів він. – Я тебе дуже добре знаю. А для чого тобі це?
– На вечірку запросили. А однією йти не хочеться. Будуть пропонувати всяке.
– Ну-у … Я навіть не знаю, – простягнув він.
– Слабо? – підтрунила вона.
– І нічого не слабо, – прийняв він пропозицію. – З тебе пачка цигарок, до речі.
– За що? – не зрозуміла вона.
– Ескорт нині дорогий, – розвів руками він.
А по дорозі додому він бурчав:
– «Зіграй закоханого, зіграй закоханого» … А сама по пиці лупить ні за що … Закохані, між іншим, цілуватися лізуть зазвичай …
peregonky_2– Що це? – запитала вона.
– Обручка. Не видно хіба? – промимрив він.
– З володаря кілець? Якась нова гра затівається?
– Угу. Давай у чоловіка і дружину пограємо, – випалив він.
– Треба подумати, – кивнула вона.
– Слабо? – піддів її він.
– І нічого не слабо, – протягнула вона. – А ми не заграємося?
– Так розлучимося якщо що. Тільки й того, – хмикнув він.
А потім він виправдовувався:
– А звідки мені знати, як пропозиції робляться? Я ж уперше пропоную. Ну хочеш, ще раз спробую? Мені не слабо.
– Зіграємо в батьків? – запропонувала вона.
– Давай. У моїх чи у твоїх? – погодився він.
– Дурень. У батьків власної дитини. Слабо?
– Он як, – задумався він. – Не слабо, звісно, але важко мабуть.
– Здаєшся? – засмутилася вона.
– І зовсім ні. Коли це я тобі здавався? Граю, звісно, – зважився він.
peregonky_3– Ускладнюємо гру: ти тепер граєш в бабусю.
– Правда? – не повірила вона.
– 3900, – кивнув він. – Пацан. Слабо тобі в бабусю зіграти?
– А ти в такому випадку у що граєш?
– У чоловіка бабусі, – засміявся він. – Нерозумно мені в бабусю грати.
– В ді-ду-ся. Як би ти не молодився, – засміялася вона. – Чи, може, слабо?
– Куди ж я дінуся тепер …
Вона сиділа біля його ліжка і плакала:
– Здаєшся? Ти здаєшся, чи що? Виходиш з гри? Слабо ще пограти?
– Угу. Схоже, що так, – відповів він. – Непогано пограли, так?
– Ти програв, раз здаєшся. Зрозумів? Програв!
– Спірне твердження, – посміхнувся він і назавжди закрив очі …

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *