А дні відходять…

День відходить, кудись поквапившись.
Вечір. Тиша. Тебе нема.
І в рояля холодні клавіші
білі-білі, немов зима.
Три зорі, мов тугі бемолі.
Три тополі, мов до-ре-мі.
І в тенетах німого болю
я один при отій зимі.
Сині тіні в снігах митарствують.
Небо, наче сріблястий грот.
Над душею всевладно царствують
дивні очі зелених нот.
Білій тиші в лице зорію.
Кожен порух її ловлю.
І тобою забуте грію
захололе пташа – люблю.

Григорій Чубай, із поетичної збірки «П`ятикнижжя»

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *